Податкові війни. Операція "Звичайні ціни"

Щороку податківці декларують свою тотальну перемогу в податкових спорах з підприємцями: 92 % перемог у судових спорах. Беручи до уваги аргументацію, викладену в Актах перевірок, сумніваєшся в наявності здорового глузду та логіки в позиції податківців, а тим більше перспективи податкової в суді. З часом платники податків стали ефективно використовувати весь спектр правового захисту: подають заперечення на акти перевірок, проходять дворівневе адміністративне оскарження та йдуть до суду.

З початку цього року у податківців з’явилися нові важелі впливу на бізнес – звичайні ціни. Слід зауважити, що поняття «звичайні ціни» існувало і до 1 січня 2013 року, однак застосування відповідних положень ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», ЗУ «Про ПДВ» на практиці викликало більше запитань, аніж відповідей: у податківців - як застосовувати непрямі методи визначення звичайних цін, у платників податків – якими засобами захищатися, а у суддів – як застосовувати норми, які не мають детальної регламентації в законодавстві.

З 1 січня 2013 року набули чинності положення ст. 39 Податкового кодексу України (надалі – «ПК України») щодо питань визначення звичайних цін. 

Згідно з пп. 14.1.71 ст. 14 ПК України звичайна ціна – це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін (пп. 14.1.71 ПК України). 

Натомість під ринковою ціною розуміють ціну, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати на добровільній основі, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціну, яка склалася на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) у порівняних економічних (комерційних) умовах (пп. 14.1.219 ПК України).

Якщо ж контрактна ціна має відхилення більше 20 відсотків від звичайної (ринкової) ціни, то таку контрактну ціну не можна вважати звичайною, і в цьому випадку беруться до справи податківці, які під час своїх перевірок платників податків і визначають конкретну звичайну ціну та приймають відповідне податкове повідомлення-рішення. 

Виходячи з положень п. 39.1 ст. 39 ПК України звичайна ціна застосовується при: (1) бартерних операціях, (2) операціях з пов’язаними особами, (3) операціях з платниками податків, що застосовують спеціальні режими оподаткування або інші ставки, ніж основна ставка податку на прибуток, або не є платником цього податку, крім фізичних осіб, які не є суб'єктами підприємницької діяльності, (4) в інших випадках визначених законодавством.

У положеннях п. 39.14 ст. 39 ПК України зазначається, що обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом. 

Під час проведення перевірки платника податку орган державної податкової служби має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на те, що саме на податкову службу покладається обов’язок доведення відповідності контрактної ціни звичайній.Вищий адміністративний суд України у своєму Інформаційному листі від 20.07.2010 року за № N 1112/11/13-10 зазначав, що однією з проблем, яка пов’язана із застосуванням норм чинного законодавства про звичайні ціни, є правомірність використання звичайних цін для визначення податкових зобов'язань платників податків за відсутності встановленої законом методики визначення податкових зобов'язань за непрямими методами.

Відтепер, завдяки положенням ст. 39 ПК України, податківці отримали законодавчо визначені методи визначення та порядок застосування звичайних цін. Серед основних методів визначення звичайної ціни на озброєнні у податківців з’явилися: (1) метод порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу), (2) ціни перепродажу, (3) «витрати плюс», (4) розподілення прибутку, (5) чистого прибутку. І у разі неможливості застосування зазначених методів звичайна ціна може бути визначена виходячи з результатів незалежної оцінки майна та майнових прав, яка проводиться суб’єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства України.

У п. 13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23.07.1998 року за № 817/98 зазначається, що індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. 

З’ясування рівня звичайних цін має відбуватися відповідно до визначеної процедури, а необхідна інформація надаватися уповноваженим державним органом. 

Таким чином, будь-які дані, надані приватними структурами чи не уповноваженими на це державними органами (висновки, результати досліджень, витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно тощо), не є статистичними документами стосовно звичайних цін на товари (роботи, послуги) та не можуть бути підставою для визначення звичайної ціни (Постанова ВСУ від 7 листопада 2011 року у справі за № 21-32а11).

На сьогоднішній день, згідно з приписами п. 39.11 ПК України для визначення звичайних цін на товари (роботи, послуги) податківці мають використовувати офіційні джерела інформації, до 1 січня 2013 року вичерпного переліку таких джерел не існувало, що викликало неоднозначне правозастосування в судовій практиці: (1) статистичні дані державних органів і установ, (2) ціни спеціалізованих аукціонів з торгівлі окремими видами продукції, біржової котирування, (3) довідкові ціни спеціалізованих комерційних видань та публікацій, (4) звіти та довідки відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України за кордоном, (5) інші інформаційні джерела, що визнаються офіційними в установленому порядку. 

Вищий адміністративний суд України у своєму Інформаційному листі від 14.06.2012 року за № 1500/12/13-12 зазначає, що відповідно до пункту 39.15 статті 39 Податкового кодексу України визначені із застосуванням звичайних цін база, об’єкт оподаткування та інші показники податкового обліку використовуються органами державної податкової служби для проведення розрахунку податкових зобов’язань, коригування від’ємного значення об’єкта оподаткування або інших показників податкової звітності за результатами проведення перевірки.

За результатами такої перевірки приймається відповідне податкове повідомлення-рішення. Якщо платник податків оскаржує податкове повідомлення-рішення або не сплачує відповідні суми протягом визначених строків, вважається, що податкове повідомлення-рішення відкликане, а керівник органу державної податкової служби зобов’язаний звернутися до суду з позовом про нарахування та сплату податкових зобов’язань, коригування від’ємного значення об’єкта оподаткування або інших показників податкової звітності.

Виходячи з положень п. 39.15 ПК України, у разі відхилення договірних цін у податковому обліку платника податків у бік збільшення або зменшення від звичайних цін менше ніж на 20 відсотків, таке відхилення не може бути підставою для визначення (нарахування) податкового зобов'язання, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності. 

Отже, слід очікувати на нову фазу протистояння податківців та платників податків. Підприємці з певними труднощами, але успішно для себе подолали бар’єр у вигляді «податкових ям», договорів, які посягають на публічний інтерес суспільства та держави, тому їм не звикати до чергових «податкових сюрпризів». 

ЮК «Альянс Ратушняк і Партнери»