Чи відповідати на запит ДФС?

Досить часто перед платниками податків виникає питання – чи надавати відповідь на запит представників ДФС про надання інформації чи пояснень? Та які наслідки не надання відповіді на такі запити?

Відповідно до ст.73Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Нормами податкового законодавства встановлено ряд вимог до запитів податкових органів. Так, відповідно до ст. 73 Податкового кодексу України: "Запит підписується керівником (заступником керівника) контролюючого органу і повинен містити:

1) підстави для надіслання запиту відповідно до цього пункту, із зазначенням інформації, яка це підтверджує;

2) перелік інформації, яка запитується, та перелік документів, які пропонується надати;

3) печатку контролюючого органу.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб'єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

2) для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок та в інших випадках, передбачених статтею 39 цього Кодексу;

3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків;

4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків:

податкової накладної покупцю або про допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов'язкових реквізитів податкової накладної, передбачених пунктом 201.1 статті 201 цього Кодексу, та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування;

акцизної накладної покупцю або про порушення порядку заповнення та/або порядку реєстрації акцизної накладної;

5) у разі проведення зустрічної звірки;

6) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Запит вважається врученим, якщо його надіслано поштою листом з повідомленням про вручення за податковою адресою або надано під розписку платнику податків або іншому суб'єкту інформаційних відносин або його посадовій особі."

Часто податкові запити не відповідають вищеперерахованим вимогам, в такому разі виникає питання – як діяти платникам податків в таких випадках?

Норма ст. 73 ПК України вказує на те, що уразі коли запит складено з порушенням вимог, викладених в абзацах першому та другому цього пункту, платник податків звільняється від обов'язку надавати відповідь на такий запит.

Здавалося б питання з відповіддями вирішено, але практика складається дещо по-іншому, і ненадання відповіді на податковий запит може стати приводом для проведення позапланової перевірки платника податку, у звязу з чим існує велика судова практика, яка приймає сторону платника податку.

Так наприклад, Постановою Київського окружного адміністративного суду від 08.07.2015 року задоволено позов про визнання протиправним та скасування наказу ДПІ про проведення позапланової перевірки у зв’язку з невідповідністю податкового запиту вимогам податкового законодавства, а саме: "як убачається з тексту запиту, в ньому не зазначено жодного конкретного порушення позивача, які стали підставою для його направлення".

З метою урегулювання такого питання, ДФС надало  . було видано Лист-роз'яснення  № 635/3/99-99-11-04-04-11 від  30.06.2016 р. про запити контролюючих органів, яким пояснює, що право платника податків на ненадання запитуваної контролюючим органом інформації виникає в силу самого факту неналежного оформлення письмового запиту та не вимагає письмового повідомлення контролюючого органу. При цьому платник податків не позбавлений права на звернення до контролюючого органу із зазначенням підстав для ненадання запитуваної інформації. Таке звернення може бути оформлене (викладене) державною або російською мовою, іншою мовою, як це передбачено ст. 18 Закону України "Про засади державної мовної політики".

Але при цьому всьому, кожен запит та відповідь на нього є індивідуальними, та перед тим як надати відповідь на запит, слід чітко розуміти для себе, що ви як платник податків в першу чергу не потрапляєте під дію ст. 73 Податкового кодексу України, якою визначено обставини при яких податкова може до вас направити запит.

Отже, з огляду на вищезазначене, ігнорувати запит у будь-якому разі не можна, навіть якщо він  не відповідає вимогам закону або якщо у податківці не має підстав із ним звертатись, тому що таке ігнорування може призвести до конфліктів в судовому порядку, де за наявних підстав може бути накладено арешт на майно платника податків. З метою запобігання таких конфліктів з податковими органами, в тому числі і в судовому порядку, найкращим виходом в разі отримання такого запиту – є надання відповіді, яка повинна містити підстави відмови у наданні відповіді на запитувану органами ДФС інформацію, а саме – невідповідність податкового запиту вимогам чинного законодавства.

Імпорт послуг та товарыв без акту цінової експертизи

19 серпня 2016р. набрала чинності Постанова Правління НБУ №372 від 18 серпня "Про визнання такими, що втратили чинність, деяких нормативно-правових актів Національного банку України".

Вказаною постановою НБУ скасував вимогу щодо надання акту цінової експертизи Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків  для здійснення резидентами оплати імпорту послуг.

Вимога щодо надання акту цінової експертизи містилась в Постанові Правління НБУ №597 "Про переказування коштів у національній та іноземній валюті на користь нерезидентів за деякими операціями", згідно якої, призначенням акту цінової експертизи Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу  зовнішніх товарних  ринків було засвідчення відповідності контрактних цін на роботи,  послуги, права інтелектуальної власності, які є предметом договору. Резиденту для розрахунків за послуги (а також роботи, права інтелектуальної власності), придбані у нерезидента, якщо загальна вартість цих послуг перевищує 50 000 євро, необхідно було отримати акт цінової експертизи Державного інформаційно-аналітичного центру моніторингу зовнішніх товарних ринків.

На даний час вимога щодо необхідності отримання акту цінової експертизи Держзовнішінформу втратила свою ефективність, як дієвий інструмент боротьби з відтоком капіталу. Відміна такої норми ніяким чином не спричинить послаблення контролю за проведенням зовнішньоекономічних операцій з імпорту, а навпаки спрощення процедури імпорту збільшить об'єм таких операцій.  

Варто зауважити, що скасування вимоги про надання акту цінової експертизи свідчить про дотримання Нацбанком політики поступової лібералізації.  

Порядок стягнення майнової шкоди завданої підприємству його працівниками

В продовження теми присвяченої завданню збитків працівниками підприємству даною статтею висвітлюється проблема, яка завжди постає перед роботодавцями, а саме – порядок відшкодування збитків із працівників.

Досить часто такі збитки наносяться працівниками шляхом невиконання або неналежного виконання трудових обов’язків, в тому числі шляхом крадіжок та розкрадання на підприємстві

Так, трудовим законодавством визначено, що підставою для матеріальної відповідальності є наявність збитку, заподіяного підприємству.

Умовами настання матеріальної відповідальності виступають: наявність прямої дійсної шкоди; протиправність дії або бездіяльність; причинний зв'язок між протиправним порушенням обов’язку і майновою шкодою; вина працівника.

Під прямою дійсною шкодою розуміють втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести витрати на відновлення, придбання майна або інших цінностей або зробити зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов'язків, грошові виплати.

Протиправною є поведінка працівника, який не виконує або неналежним чином виконує обов’язки, передбачені законодавством, правилами внутрішнього трудового розпорядку, посадовими інструкціями, трудовим договором, наказами і розпорядженнями власника або уповноваженого ним органу.

Вина працівника полягає у заподіянні шкоди у формі умислу чи необережності. При покладенні на працівника матеріальної відповідальності вина повинна бути обов’язково встановлена. Окрім того, форма вини впливає на вид матеріальної відповідальності. Матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної, або кримінальної відповідальності.

Кодексом законів про працю України (далі – КЗпП України) передбачено два види матеріальної відповідальності: обмежену й повну.

Основний вид матеріальної відповідальності працівника - обмежена матеріальна відповідальність, яка полягає в обов'язку працівника, з вини якого було заподіяно шкоду, відшкодувати підприємству (роботодавцю) пряму дійсну шкоду, але не більше його середнього місячного заробітку.

Керуючись  ст. 133 КЗпП України обмежену матеріальну відповідальність несуть:

1) працівники за зіпсуття або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), в тому числі при їхньому виготовленні, інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівнику в користування, - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку;

2) керівники підприємств, установ, організацій та їх заступники, керівники структурних підрозділів на підприємствах, в установах, організаціях та їх заступники при заподіянні шкоди підприємству, установі, організації зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей, невжиттям необхідних заходів для запобігання простоям, випускові недоброякісної продукції, розкраданню, знищенню і зіпсуттю матеріальних чи грошових цінностей, - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Повна матеріальна відповідальність працівників у розмірі заподіяної шкоди без будь-якого обмеження передбачена ст.134 КЗпП України. Перелік підстав притягнення до повної матеріальної відповідальності, що міститься в цій статті, є вичерпним. До цих підстав відноситься, зокрема, шкода завдана діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку. Проте ця норма діятиме лише у разі відповідного рішення суду про притягнення працівника до відповідальності.

Тобто, якщо працівником завдано шкоди шляхом вчинення крадіжки на підприємстві, то відповідно стягнення здійснюється в судовому порядку, шляхом подачі позову до суду. Якщо рішення суду буде на користь підприємства, то воно отримає виконавчий лист, за яким і будуть проводитися стягнення з працівника. А якщо кримінальної справи не відкрили або ж суд виправдав працівника, то й стягнути нічого.

Суд при визначенні розміру шкоди, що підлягає покриттю, крім прямої дійсної шкоди, враховує ступінь вини працівника і ту конкретну обстановку, за якої шкоду було заподіяно. Коли шкода стала наслідком не лише винної поведінки працівника, але й відсутності умов, що забезпечують збереження матеріальних цінностей, розмір покриття повинен бути відповідно зменшений.

Крім того, суд може зменшити розмір покриття шкоди, заподіяної працівником, залежно від його майнового стану, за винятком випадків, коли шкода заподіяна злочинними діями працівника, вчиненими з корисливою метою.

Взагалі, працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно її відшкодувати повністю або частково. А за згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для відшкодування заподіяної шкоди рівноцінне майно або поправити пошкоджене (ч. 5 ст. 130 КЗпП України). Проте на практиці такі випадки трапляються дуже рідко.

ПОСИЛЕННЯ МИТНОГО КОНТРОЛЮ

08.08.2016р. на засіданні уряду було прийнято проект постанови Міністерства фінансів України, відповідно до якої буде створено міжрегіональну митницю ДФС.

Перед міжрегіональною митницею ДФС будуть поставлені наступні завдання: забезпечення ефективної роботи по боротьбі з митними правопорушеннями; підвищення ефективності митного контролю товарів, що переміщуються через митний кордон України; поліпшення результативності виконання завдань та  функцій ДФС; боротьба з ввезення на територію України заборонених товарів (перевезення контрабанди).

Зокрема, міжрегіональна митниця ДФС матиме право здійснювати повний митний контроль, перевіряти відомості у митних деклараціях та правильність нарахування митних платежів, виявляти та припиняти порушення законодавства як з боку суб’єктів зовнішньо-економічної діяльності, так і з боку працівників ДФС при здійсненні ними митних формальностей.

Така необхідність створення міжрегіональної митниці ДФС виникла у зв'язку із зловживанням свїми повноваженнями та з метою запобігання корупційних діянь працівниками митниці при здійсненні ними митного контролю та митного оформлення товарів. 

Детальніше - http://www.minfin.gov.ua/news/view/za-propozytsiieiu-minfinu-stvoreno-mizhrehionalnu-mytnytsiu-dfs?category=derzhavna-fiskalna-sluzhba-ukraini-organi&subcategory=mitnicja

Посадової інструкції немає – відповідальність є!

Часто на підприємствах ігнорується обов’язок розробки посадових інструкцій, проте, варто зауважити, що роль посадової інструкції для роботодавця є надзвичайно великою, адже саме посадовими інструкціями регламентовано виконання працівником своїх функцій. Крім того, відсутність посадових інструкцій на підприємстві є підставою притягнення до відповідальності його керівників у зв’язку з порушенням законодавства про працю.                                                               

Чинним законодавством передбачено обов’язок  роботодавця до початку роботи за укладеним трудовим договором роз’яснити працівникові його права і обов’язки та проінформувати під розписку про умови праці (ст.29 КЗпП). Згідно Довідника кваліфікаційних характеристик професій, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України №336 від 29 грудня 2004р.  конкретний перелік посадових обов'язків визначається посадовими інструкціями, які розробляють і затверджують роботодавці, ураховуючи конкретні завдання та обов'язки, функції, права, відповідальність працівників та особливості штатного розпису підприємства, установи, організації. Посадова інструкція — це документ, що визначає права, обов’язки, відповідальність працівника та забезпечує умови для його ефективної праці. Фактично, посадова інструкція має декілька функцій, так посадовими інструкціями регламентовано конкретні завдання та обов’язки працівників, їх права, відповідальність,  посадові інструкції є нормативною основою для застосування до працівника заходів впливу та, окрім того інформують працівника щодо очікувань від його праці та критерій оцінки результатів його праці.                                                                                                                            

Дуже важливу роль посадова інструкція відіграє при вирішенні трудових спорів. Відсутність посадових інструкцій може викликати труднощі для керівництва підприємства в певних ситуаціях. Зокрема, проаналізувавши  п. 2 ст. 40 КЗпП можемо дійти висновку, що при звільненні працівника на підставі «виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я» необхідно звертатись до посадової інструкції, адже саме посадова інструкція встановлює критерії відповідності та рівень кваліфікації.  Відсутність посадової інструкції може поставити під сумнів звільнення працівника з цим формулюванням. Також дані посадової інструкції можуть бути аргументом у спорі між роботодавцем та працівником, прийнятим з випробувальним терміном, при звільненні з посади з причини непроходження випробування. Адже саме посадова інструкція визначає та деталізує коло обов’язків працівника, який обіймає конкретну посаду. Велике значення посадова інструкція має і для працівників, особливо коли йдеться про працівників, з якими укладено письмові договори про повну матеріальну відповідальність, обов’язки з виконання роботи, пов’язаної з матеріальними цінностями повинні зазначатись в посадовій інструкції.                                 Крім того, відсутність посадової інструкції на підприємстві може розглядатись як порушення законодавства про працю.           В Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженого Наказом Міністерства соціальної політики України від 02.07.2012  № 390 зазначається, що одним з етапів перевірки є робота з документами, наданими суб’єктами господарювання на вимогу інспектора. Згідно Наказу Міністерства праці та соціальної політики України №336 від 29 грудня 2004р.  конкретний перелік посадових обов'язків визначається посадовими інструкціями. Це положення є імперативним, адже не передбачає альтернативних варіантів закріплення посадових обов’язків працівників, тож ненадання на вимогу інспектора, під час проведення перевірки, посадової інструкції є порушенням законодавства про працю.  Згідно ст.188-6 Кодексу про адміністративні правопорушення невиконання законних вимог посадових осіб центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про щодо усунення порушень законодавства про працю      тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.                                                                            

Підсумовуючи, слід ще раз підкреслити важливість посадової інструкції, яка в першу чергу полягає в оптимізації праці та нормативній деталізації організаційно-правового становища працівника, шляхом раціонального розподілу функціональних обов’язків між працівниками, та закріплення обов’язків за конкретним працівником. Отже, на виконання чинного законодавства та з метою уникнення труднощів при виникненні конфліктних ситуацій, наявність посадових інструкцій на підприємстві є вкрай необхідною.

Адвокат Володимир Ратушняк прийняв участь в заході Міністерства інфраструктури

Адвокат Володимир Ратушняк прийняв участь в заході, організованому  Міністерством інфраструктури, щодо розробки концепції дерегуляції та лібералізації ринку пасажирських перевезень.

Головною соціальною необхідністю кожної розвиненої країни є сучасні та розвинені транспортні комунікації, в тому числі автомобільні пасажирські перевезення, які на наданий час не відповідають жодним європейським та міжнародним стандартам  якості. Тому з метою, покращення якості послуг з автомобільних пасажирських перевезень в Міністерстві інфраструктури 09.08.2016р. стартували консультації в рамках розробки концепції дерегуляції та лібералізації ринку пасажирських перевезень, в якій прийняв участь юрист з транспортного права, адвокат юридичної компанії "Альянс  Ратушняк і партнери" Володимир Ратушняк.

В ході активної роботи консультації між її учасниками обговорювались проблеми створення механізмів для рівних умов перевізників до ринку, врегулювання питання відкриття нових маршрутів, створення нових умов для виходу тіньового бізнесу, урегулювання контролю за перевезенням.

За результатами проведення таких консультацій, Міністерство інфраструктури України планує розробити план, який оприлюднить його для обговорення та погодження та який має вже працювати з 2017 року. Головною метою розробки такого плану є підвищити рівень безпеки пасажирів, якість послуг та зробити процедуру співпраці транспортного бізнесу та держави прозорою.

Детальніше про захід - http://mtu.gov.ua/news/27443.html

До уваги акціонерів та представників акціонерних товариств

Юридична компанія "Альянс Ратушняк і Партнери" запрошує акціонерні товариства та акціонерів прийняти участь в семінарі з корпоративного права, який відбудеться 06 жовтня 2016р. з 14.30 по 18.30 в готелі "Дніпро", (м. Київ, вул. Хрещатик ½)

Питання заплановані до обговорення:

- проблемні питання, які виникають в зв’язку з проведенням зборів акціонерів;

- як вирішити проблеми відсутніх акціонерів;

- перетворення Акціонерних товариств, практичні рекомендації;

- корпоративні спори;

- виплата дивідендів;

- практичні кейси та поради;

Маєте додаткові питання чи пропозиції? Звертайтесь до нас за телефонами: +38 (067) 537 38 82, +38 (044) 227 16 81 (82) або надсилайте нам на електронну пошту: info@legalconsulting.com.ua.

Спікери:

Володимир Ратушняк – керуючий партнер ЮК “Альянс Ратушняк і Партнери”, адвокат, фахівець з великим досвідом практики в сфері корпоративного права.

Павлина Ратушняк – юрист ЮК "Альянс Ратушняк і Партнери", фахівець з корпоративного права, спеціалізується на процедурі припинення підприємств шляхом реорганізації.

Вартість участі: 

у разі реєстрації до 01.09.2016р. - 400 грн.;

з 01.09.2016р.- 01.10.2016р. - 500 грн.;

з 01.010.2016р. - 06.10.2016р. - 600 грн. 

Зареєструватись на захід можна за телефонами +38(044)227-16-82(81), +38(067)537-38-82 або за електронною поштою: office@legalconsulting.com.ua (кількість місць обмежена). 

Реєстрація проводиться в робочі дні до 6 жовтня включно.

Увага! Попередня реєстрація обов’язкова.

Сплатити за участь в зустрічі можна за наступними реквізитами:

Отримувач: ТОВ "ЮРИДИЧНА КОМПАНІЯ "АЛЬЯНС РАТУШНЯК І ПАРТНЕРИ", Код ЄДРПОУ 40207492(отримувач є платником єдиного податку за ставкою 5% неплатник ПДВ), п/р 2600001698116 в ПАТ "КРЕДОБАНК", МФО 325365. Призначення платежу: "За надання інформаційно-консультативних послуг щодо регулювання діяльності акціонерних товариств".

*Організатори семінару зберігають за собою право припинити реєстрацію у разі набрання максимальної кількості учасників.

Грошова компенсація за невикористані відпустки

Досить часто перед роботодавцями постає питання щодо порядку та розміру компенсації коштів працівникам, які не використали відпустки, які гарантовані їм чинним законодавством України.

Конституцією України та Законом "Про відпустки" гарантовано всім працівникам право на відпочинок, але часто на практиці трапляються випадки, коли за певних обставин працівник не використовує щорічну основну чи додаткові відпустки. З метою запобігання позбавлення права на відпочинок таких працівників на законодавчому рівні існує інститут грошової компенсації за невикористані відпустки.

Конституцією  України  та Законом України "Про відпустки" гарантовано право на відпочинок всім працівникам. Згідно Закону України "Про відпустки" працівник має право на щорічну основну відпустку та додаткові відпустки, щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік.

У даному випадку слід розмежовувати додаткову та основну відпустки, оскільки щорічно можна компенсуватись кошти за невикористану додаткову відпустку, а кошти за невикористану щорічну відпустку компенсуються лише при звільнені, при цьому відповідно до положень Закону України "Про оплату праці" підстава звільнення значення не має.

Так, відповідно до Закону України "Про відпустки" та положення Кодексу Законів про Працю України, передбачено ряд осіб, які щорічно надаються додаткові відпустки, наприклад до таких осіб належать: жінки, які працюють і мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або які усиновили дитину, одинокі матері, батьки дитини або інваліда з дитинства підгрупи А І групи, які виховують їх без матері, особи, які взяли під опіку дитину або інваліда з дитинства підгрупи А І групи.

Вищевказана категорія осіб, має право на щорічну відпустку тривалістю 24 календарних дні та додаткову відпустку (для кожної категорії осіб визначається різна кількість днів додаткової відпустки на рік). У таких випадка особа може відбути основну відпустку та окремо отримати компенсацію за невикористану додаткову відпустку. Важливим моментом є те, що, на відміну від щорічної основної відпустки, невикористана додаткова відпустка може підсумовуватись і додаватись, але відповідно до ст.10 Закону України "Про відпустки", максимальна кількість підсумованих днів не може перевищувати 59 календарних днів на рік.

Обов’язковими умовами заміни невикористаної додаткової відпустки є, по-перше, власне бажання працівника, та, по-друге тривалість щорічної основної відпустки, яка повинна становити не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік. Проте, навіть за дотримання перерахованих умов, існують випадки, коли неможливо здійснити заміну невикористаної відпустки грошовою компенсацією. Мова йде про відпустки для осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, таким особам заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається.                                     
Що стосується основної щорічної відпустки, то компенсація невикористаної такої відпустки можлива лише при звільнені працівника. На практиці нерідко трапляються випадки, коли працівник перед звільненням працює без щорічної відпустки повний календарний рік.  Тому виникають питання щодо порядку та розміру компенсації коштів за невикористану щорічну відпустку. Порядок розрахунку кількості днів невикористаної відпустки та розрахунок суми компенсації визначається Порядком обчислення середньої заробітної плати №100 від 08.02.1995р.

Підсумовуючи, варто зазначити, що грошова компенсація за невикористані відпустки є однією з гарантій дотримання прав працівників, в першу чергу права на відпочинок, з метою дотримання яких особливо важливим є правильний розрахунок такої компенсації. Зауважимо, що інститут грошової компенсації за невикористані відпустки є ще одним свідченням особливої уваги законодавця до окремих категорій працівників.