Электронный документооборот на транспорте

Цивилизованность общества определяется скоростью внедрения передовых технологий. Насколько государство является правовым, можно определить по степени открытости в принятии значимых решений, скорости обмена информацией между государственными институтами и обществом.

Однако уж как-то не совсем гармонично вписываются в современные украинские реалии судебные заседания в режиме видеоконференции, рассылка смс-повесток участникам судебного процесса, в то время как судебные решения исполняются годами, процедура закрытия бизнеса напоминает «хождение по мукам», а перекраивание и перераспределение полномочий между государственными органами не содействует правопорядку в целом.

Виконати за будь-яку ціну

Ні для кого не секрет, що від початку розгляду справи в суді і до стадії повного виконання судового рішення проходить кілька місяців, а то й років. Уся майстерність юристів в судовому процесі часто-густо зводиться нанівець на стадії виконавчого провадження.

Максимальний нормативно визначений строк виконання судового рішення в шість місяців для майнових стягнень, та двох місяців – для немайнових, є більше винятком, аніж правилом. Державні виконавці не квапляться застосовувати до боржників весь законодавчо встановлений арсенал примусу. Як згодом виявляється, їм заважає дуже велика кількість технічних моментів: податкова служба часто ігнорує вимоги щодо надання інформації про стан рахунків боржника, БТІ місяцями «відповідає» на запити державних виконавців... Відсутність ефективної комунікації між державними органами в еру інформаційних технологій дивує та бентежить.Чомусь у можновладців руки не доходять до реформування державної виконавчої служби. Натомість, на думку політиків, для підвищення ефективності роботи Державної виконавчої служби (ДВС) достатньо запровадити офіційні відмітні символи (Проект Указу Президента України від 13 лютого 2013 року «Про затвердження символіки Державної виконавчої служби України»), і судові рішення виконуватимуться самі по собі, а питання матеріального забезпечення та отримання безперешкодного доступу до інформації про майновий стан боржників – питання завтрашнього дня та не є на часі. 

Засоби впливу

За статистикою кожне друге рішення суду в Україні не виконується. 

Незважаючи на те, що з березня 2011 року діє нова редакція Закону України «Про виконавче провадження» (ЗУ «Про виконавче провадження»), робота ДВС продуктивною від цього не стала. У свою чергу, для стимулювання виконання судових рішень до справи бралися і вищі судові інстанції – Верховний Суд України (ВСУ) (Постанова пленуму «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26 грудня 2003 року № 14), Вищий адміністративний суд України (Постанова пленуму «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» від 13 грудня 2010 року № 3), Вищий господарський суд України (Постанова пленуму «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» від 17 жовтня 2012 року № 9), Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ВССУ) (Інформаційний лист «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення у цивільній справі» від 28 січня 2013 року № 24-152/0/4-13). 

Стягувач може активізувати державних виконавців до виконання прямих обов’язків шляхом подачі різноманітних скарг до вищих органів ДВС, суду, правоохоронних органів.

Виходячи з положень статті 13 Закону України «Про державну виконавчу службу» та статті 82 ЗУ «Про виконавче провадження» рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду. 

Оскаржуючи в адміністративному порядку дії (бездіяльність) державного виконавця, скаржник не позбавлений права звернутися також безпосередньо і до суду.

Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені сторонами виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, – до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (статті 383, 384 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК), частина четверта статті 82 ЗУ «Про виконавче провадження»).

Як відомо, сторонами виконавчого провадження є боржник та стягувач.

Скарги на дії (бездіяльність) державних виконавців подають в місцевий суд загальної юрисдикції, якщо рішення було ухвалене в рамках цивільного судочинства.

Також слід зазначити, що у порядку цивільного судочинства мають оскаржуватися й дії та бездіяльність органів ДВС (посадових осіб) під час виконання рішень міжнародного комерційного арбітражу та третейських судів, якщо виконавчі документи на примусове виконання таких рішень були видані саме судами цивільної юрисдикції.

Натомість, у разі, коли державні виконавці не здійснюють (не ефективно здійснюють) виконання за виконавчими написами нотаріусів, то доведеться скаржитися в рамках адміністративного судочинства.

Строки оскарження

Досить цікавим є питання визначення початку виникнення права на подачу скарги на дії (бездіяльність) державного виконавця з позиції ВССУ.

Так, скаргу на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод (абзац 2 частини першої статті 385 ЦПК).

Не завжди державний виконавець здійснює передбачену відповідним законом дію або приймає постанову у виконавчому провадженні у визначений строк. У такому разі слід керуватися тим чи зазначений в законі строк здійснення певної дії державним виконавцем. Якщо строк в законі встановлено, але по його закінченню державний виконавець не вчинив відповідну дію, то таку поведінку слід розцінювати як відмову у здійсненні дії та відповідно до статті 385 ЦПК обчислювати строк оскарження і початок його перебігу.

У випадку, коли ж обов’язок державного виконавця здійснити певну дію прямо передбачено законом, але строки її вчинення не вказано, то бездіяльність державного виконавця може бути оскаржена в будь-який час, коли особа прийде до висновку, що ця бездіяльність порушує її права чи свободи, оскільки правопорушення є триваючим. 

Якщо буде пропущено строк для подачі скарги, то суд виносить ухвалу про залишення скарги без розгляду. Однак, у разі, коли зі скарги чітко не вбачається чи пропущений строк звернення до суду, то існує два варіанти розвитку подій: або на стадії відкриття провадження по справі виноситься ухвала про залишення скарги без руху та надається строк для усунення недоліків, або ж безпосередньо під час судового розгляду справи виноситься ухвала про залишення скарги без розгляду або її задоволення/незадоволення.

Оформлення скарги

Скарга має відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим положеннями ЦПК, та містити відомості, перелічені в частині сьомій статті 82 ЗУ «Про виконавче провадження»:

1) найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; 

2) повне найменування (ім'я) стягувача та боржника, їх місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім'я) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; 

3) реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); 

4) зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та норму закону, яку порушено; 

5) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; 

6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги. 

Суди, беручи до уваги принцип рівності сторін процесу, зазвичай залучають до розгляду справи й іншу сторону виконавчого провадження.

Однак у будь-якому разі згідно з рекомендаціями ВСУ, ВССУ неявка заінтересованої особи, яку повідомлено про час і місце його проведення, не перешкоджає розгляду справиВідповідно до положень статті 386 ЦПК скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю заявника і державного виконавця або іншої посадової особи ДВС, рішення, дія чи бездіяльність якої оскаржуються.

Судовим рішенням у відповідній категорії справ є ухвала (стаття 387 ЦПК). До оскарження ухвал застосовуються загальні положення ЦПК.

У разі встановлення обґрунтованості скарги, суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу ДВС задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.
Про виконання ухвали відповідний орган державної виконавчої служби повідомляє суд і заявника не пізніше ніж у місячний строк з дня одержання ухвали суду.

Судові витрати

До набуття чинності ЗУ «Про судовий збір» відповідно до підпункту «б» пункту 1 частини третьої Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» із скарг на неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, що обмежують права громадян, судовий збір оплачувався у розмірі 0,2 неоподаткованих мінімумів доходу громадян, однак у більшості справ суди не вимагали оплати судового збору за подання скарги у порядку статті 383 ЦПК. 

З 01 листопада 2011 року набув чинності Закон України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір», яким питання оплати судового збору за подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС не врегулювано.

У разі завдання шкоди неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю державного виконавця особа має право звернутись до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою органу державної влади (статті 1174, 1166, 1167 Цивільного кодексу України).

Відповідачем у таких справах є орган ДВС, до складу якого входить державний виконавець та відповідний територіальний орган Державного казначейства України (пункт 21 постанови пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження»).

ЮК «Альянс Ратушняк і Партнери»

Мы в ответе за то, что потеряли: материальная ответственность автоперевозчиков

Для большинства транспортников (перевозчиков, экспедиторов) мантра, состоящая из слов «принять у грузоотправителя», «загрузить», «довезти», «передать грузополучателю», является священной. Ведь качественно исполненный заказ  напрямую влияет на степень «любви» клиента и его желания далее сотрудничать с конкретным перевозчиком.

Как известно, гармония достигается за счет конструктивного взаимодействия двух противоположных стихий и явлений. Транспортники стремятся нести ответственность за потерю груза ровном в том объеме, который бы сильно не влиял на их материальное положение и активы, но, тем не менее, сохранить партнерские отношения с клиентом. Заказчик же понимает, что в украинских реалиях найти ответственного перевозчика, который бы перевозил товар за среднерыночную цену, имел достаточные материальные и кадровые ресурсы и отвечал за потерю груза своими активами, – достаточно сложно. Конфликт интересов, на наш взгляд, кроется именно в цене формирования услуги по перевозке. Перевозчик  нацелен определять цену за свои услуги, исходя из стоимости товара, в то же время логика заказчика сводиться к тому, что цена должна привязываться к километражу, стоимости топлива, оперативности транспортировки, но не как уж к стоимости товара. В условиях конкуренции, побеждает подход клиентов.

ГРАНИЦА ОТВЕТСТВЕННОСТИ

Положениями Гражданского (ст. 924) и Хозяйственного (ст. 314) кодексами, Уставом автомобильного транспорта (ст. 133), а также Конвенцией о договоре международной автомобильной перевозке грузов (далее – «Конвенция») определено, что за вред, причиненный при перевозке груза, перевозчик отвечает: (1) в случае утраты или недостачи груза - в размере стоимости груза, который утрачен или которого не хватает;  (2) в случае повреждения груза - в размере суммы, на которую уменьшилась его стоимость; (3) в случае утраты груза, сданного к перевозке с объявлением его ценности, в размере объявленной ценности, если не будет доказано, что она ниже действительной стоимости груза.

Перевозчик отвечает за потерю, недостачу, принятых к перевозке грузов, если не докажет, что это возникло не по его вине.

Дорогі дороги: вантажно-ваговий контроль

Щоразу несуттєві або ж, навпаки, кардинальні зміни в законодавчому полі пропонуються суспільству як удосконалення та як спроби наблизити до простого пересічного українця всі принади цивілізованого, громадянського суспільства.

Цьогоріч, українська спільнота продовжує жити в умовах «гуманізації» кримінального процесу, нового законодавства про банкрутство, а останні кілька місяців, центром уваги стали чергові перетворення, однак в сфері транспортного та митного законодавства – поетапне введення тахографів, підвищення мита на ввезення транспортних засобів в Україну, штрафи за порушення габаритно-вагових норм, введення утилізаційного збору, а в перспективі платні дороги, упорядкування діяльності таксистів.

Актуальные правовые проблемы автомобильных грузоперевозок

Об нюансах оформления ТТН и перевозке опасных грузов

Каждый из участников транспортного бизнеса преследует вполне обоснованные корыстные цели: если для заказчика главное — сэкономить на перевозке, но в то же время получить качественные услуги, то для исполнителя (перевозчика, экспедитора) задачами номер один являются  минимизация себестоимости услуг, а также на должном уровне их оказание.

Как известно, на данный момент исходя из положений ст. 9 ЗУ «О лицензировании определённых видов хозяйственной деятельности» лицензированию подлежит деятельность в сфере транспорта,  касающаяся  предоставления услуг перевозки пассажиров, грузов воздушным транспортом, а также предоставления услуг по перевозке пассажиров, опасных грузов, багажа речным, морским, автомобильным, железнодорожным транспортом.

Около 20% грузов в нашей стране перевозиться автомобильным транспортом (третий показатель после железной дороги и трубопроводного транспорта).

В последнее время «законодательная лихорадка» охватила и транспортную сферу: обновлены правила дорожного движения, расширены полномочия Укртрансинспекции, взят курс на усиление габаритно-грузового контроля, внедрение тахографов, не за горами увеличение штрафов за нарушение правил дорожного движения, платные дороги, а также новая редакция ЗУ «Об автомобильном транспорте», принятие ЗУ «О перевозке на такси».

Как принято в нашей стране, общественность активно участвует в обсуждении законодательных нововведений, однако принятые нормативно-правовые акты все равно становятся полной неожиданностью для самой же общественности.

Однако, несмотря на это, для транспортников остаются актуальными проблемы оформления первичных документов, прохождения всевозможных разрешительных процедур (при получении лицензий на перевозку пассажиров, багажа, опасных грузов), а также вопросы ответственности за повреждение и потерю перевозимых товаров.

В Евросоюз по украинскому бездорожью

Когда в Европе строят дороги, в Украине дорожные службы проводят ямочные ремонты. Уж как-то медленно передовые европейские технологии «приживаются» в украинских реалиях. Не содействуют этому и турецкие, итальянские и даже македонские дорожно-ремонтные компании, которые трудятся над тем, чтобы построить в нашей стране дороги европейского качества.

В тоже время чиновники всех уровней продолжают искать панацею от извечной славянской беды: повышение цены на топливо, оправдывают тем, что акцизный сбор пойдет на ремонт и строительство дорог, а в преддверии чемпионата Европы по футболу все были увлечены его подготовкой и проведением, попытавшись украинцам привить потребность передвигаться по стране либо корейскими «чудо-поездами», либо самолетами. Однако наши реалии таковы, что автомобилисты испытывают турбулентность на земле, «летая» по украинским дорогам, а государство продолжает рассказывать об уникальном транзитном потенциале Украины чиновникам Евросоюза.

Про дива податкової еквілібристики: зустрічна перевірка

Податкова, з одного боку, декларуючи свою відкритість та готовність співпрацювати з платниками податків, з іншого – своїми діями доводить зовсім протилежне: Акти перевірок, внутрішні листи-роз’яснення фіскальних органів рясніють такими поняттями як «податкові ями», «безтоварність господарських відносин», «адреси масової реєстрації»… що окрім «алергічної реакції» у підприємців останнім часом не викликає, адже підприємці вже навчилися ефективно захищатися.

Як відомо з криміналістики, ідеальний злочин – злочин з мінімальними доказами, тому податківці, слідуючи такому постулату, намагаються залишати менше слідів від своєї «діяльності», а тому для суб’єктів господарювання така прихована тактика стає подекуди справжньою неприємною несподіванкою. 

Придержание грузов перевозчиком (экспедитором)

Чтобы удовлетворить свои законные денежные требования, кредитору, удерживающему имущество должника, приходится проходить длительные процедуры

На стадии заключения договора стороны чаще подсчитывают прибыль от потенциально выгодного контракта, нежели задумываются о возможных негативных последствиях недобросовестного контрагента.

Когда же все потенциальные риски становятся объективно реальными, то на помощь приходит договор, буква закона и сложившаяся судебная практика.

Восстановить справедливость вполне возможно с помощью обеспечительных мер и оперативно-хозяйственных санкций, последние не особо популярны в договорной работе, хотя набор подобных санкций может быть более чем разнообразным, главное — все указать и прописать в договоре (статья 237 Хозяйственного кодекса (ХК) Украины), ведь без договора нет санкции.

Про подію, що неминуче не могла настане впродовж 5 років

У абз. 2 ч. 1 ст. 530 ЦК України зазначається, що зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Що можна вважати подією, яка неминуче настане, і на підставі яких ознак можна ідентифікувати цю подію в конкретній справі? Зважаючи на те, що законодавчого визначення такої події немає, на допомогу приходиться судова практика.

Аліменти на дитину - поклик природи чи примус закону?

За офіційною статистикою приблизно 40% шлюбів, зареєстрованих в Україні, розпадається, однак ніхто не може надати подібних даних по «цивільним шлюбам». Тим не менше, у групі ризику розлучень знаходяться молоді сім’ї (до трьох років подружнього життя), а також подружні пари, які перебувають у шлюбі більше 15 років.

Сім'я є первинним та основним осередком суспільства, де закладаються основні людські та моральні цінності, при цьому держава покликана створити для цього зовнішні умови, а подружжя - внутрішні. 

Розлучення, поділ майна, аліменти, визначення місця проживання дитини стають головними питаннями, які чоловік та жінка вирішують в тяжкі часи свого подружнього життя.

Проблема аліментів буде існувати стільки, скільки існуватиме в суспільстві інститут сім’ї. 

На стадії припинення шлюбних відносин, постає проблема участі одного з батьків в утриманні дитини. 

Відповідно до ст. 181 Сімейного кодексу України основними способами виконання батьками обов'язку утримувати свою дитину є:

1. Добровільний, шляхом укладення договору між батьками про сплату аліментів на дитину.

2. Примусовий, коли на допомогу батькові та жінки приходить «служителі Феміди».

Договор по душам

Неосведомленность одной из сторон договора в некоторых спорных вопросах его заключения усложняет в последующем защиту ее интересов в суде

Согласование спорных моментов договора иногда выливается в затяжные боевые действия по средством электронной переписки и телефонных переговоров. При этом попутно составляются различные протоколы и меморандумы, уточняются операционные и юридические моменты. Если в этой процедуре одна из сторон пойдет на уступки, например, относительно порядка или способа оплаты, размеров штрафных санкций, это обязательно сыграет «медвежью услугу» в судебном споре, когда оппонент, маневрируя между спорными моментами, выйдет сухим из воды с минимальными для себя последствиями.

Податкові війни. Операція "Звичайні ціни"

Щороку податківці декларують свою тотальну перемогу в податкових спорах з підприємцями: 92 % перемог у судових спорах. Беручи до уваги аргументацію, викладену в Актах перевірок, сумніваєшся в наявності здорового глузду та логіки в позиції податківців, а тим більше перспективи податкової в суді. З часом платники податків стали ефективно використовувати весь спектр правового захисту: подають заперечення на акти перевірок, проходять дворівневе адміністративне оскарження та йдуть до суду.

З початку цього року у податківців з’явилися нові важелі впливу на бізнес – звичайні ціни. Слід зауважити, що поняття «звичайні ціни» існувало і до 1 січня 2013 року, однак застосування відповідних положень ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», ЗУ «Про ПДВ» на практиці викликало більше запитань, аніж відповідей: у податківців - як застосовувати непрямі методи визначення звичайних цін, у платників податків – якими засобами захищатися, а у суддів – як застосовувати норми, які не мають детальної регламентації в законодавстві.